Доля у наших руках! Поки що

Кожному, хто цікавиться життям Чортківського району чи міста не обов’язково шукати довідкову літературу або інші джерела інформації. Потрібно лише сісти в автомобіль, у крайньому випадку автобус, та проїхатися нашими населеними пунктами. І позитивне, і негативне ви побачите відразу, бо воно не заховане за сімома замками, а перед нами як на долоні.
Найперше, що ви відчуєте й уздрите – це дороги. Стан доріг - найбільша гризота не тільки на Чортківщині, а й в Україні загалом. На ремонти шляхів зазвичай не вистачає коштів, принаймні, так нам кажуть урядовці. Водночас з кожного літра пального, реалізованого на АЗС, водії сплачують до бюджету близько 9,5 гривні. Із цієї суми близько чотирьох гривень – це так звані «дорожні». За продаж автомобілів стягується ПДВ, крім того сплачується 10 відсотків від митної вартості ввезених авто. Аналітики порахували, що за один рік до держбюджету надходить більше 40 мільярдів гривень сукупних платежів, тобто від вищезазначених зборів. За ці кошти Укравтодор, де постійно бідкаються про злидні, міг би протягом 10-12 років зробити із вітчизняних доріг, як мовиться, лялю. Міг би, тільки за умови щоби за використанням народних грошей вівся б суворий контроль. Тепер складається враження, що скільки б ми не платили різних податків, у тому числі й «дорожніх», кошти все одно зникнуть у невідомій нам дірі. 

До сприяння із ремонтом шляхів вартувало б залучати латифундистів-аграріїв. У Чортківському районі орендують тисячі гектарів землі агрохолдинг «Мрія», агропромислова компанія «Кернел», французькі бізнесмени та інші. Зокрема під їхньою «владою» знаходяться села Базар, Біле, Джурин, Полівці, Палашівка, Криволуки, Пастуше та Товстеньке. Із тутешніх родючих чорноземів отримують хороший прибуток. Збіжжя з поля транспортують автомашинами, які можуть перевозити по 40 і більше тон різного вантажу. По шляхах пересуваються трактори, комбайни та інша важка техніка. В окремих населених пунктах цією технікою дороги знищені повністю. Приміром так виглядає «автобан» від Джурина до Базару, а також у бік села Криволуки. Вам гарантується «приємний відпочинок за кермом» у випадку поїздки до Зеленої та Босирів. Запасайтеся терпінням коли проїжджатимете через Заболотівку, Малі та Великі Чорнокінці, Ромашівку, Пастуше, Шульганівку та Стару Ягольницю. Подорожі цими селами безпечні за умови, що ви міцніше прив’яжитеся до сидінь авто або ж одягнете танковий шолом.  Це ми трошки зіронізували. Зараз буде без іронії.
Будь-які закиди в руйнації доріг, а також прохання посприяти у їх ремонті, латифундисти сприймають буквально «в штики». Найпоширенішим аргументом від них є твердження, що ці ремонти є прерогативою держави. Ніхто й не сперечається. Однак і багатіям-мільярдерам не завадило б робити більше добра людям на землях яких вони примножують свої статки, яких «закріпачили» кабальними договорами оренди. Бо якщо хтось захоче зробити щось корисне – зробить, а не вишукуватиме причини відбитися. До речі, гарний приклад для наслідування подав відомий фермер з Копичинців Василь Липка. Він орендує земельні паї у жителів міста. У Копичинцях знаходяться й виробничі потужності його господарства. Для зручностей людей він здійснив капітальний ремонт міської дороги протяжністю більше двох кілометрів. Василь Липка має у користуванні орієнтовно 2500 гектарів землі, але ті ж «Мрія», «Кернел»-Агрополіс орендують цих гектарів у сотні разів більше. Чи багато у них є соціальних програм і де вони реалізовані?
У тому, що латифундистам «по барабану» наші дороги й наші села у тому числі, почасти винуваті ми самі. Укладаючи з ними договори оренди землі, ми найперше цікавимося скільки отримаємо орендної плати за свої гектари. Водночас нас майже не цікавить, що одержить за це село у якому живемо. Благо, якщо у селі є добрий сільський голова, який зуміє «виторгувати» у потужного орендаря так званий соціальний пакет. Але не всім селам з такими головами щастить. Тому й залишаються там будинки культури з прогнилими покрівлями, лікарські амбулаторії повоєнного зразка, дитячі садочки із вибитими вікнами, пітьмою у нічний час та апокаліпсичними дорогами. Робіть висновки, шановні!  
Наступні не менш важливі проблеми сіл Чортківщини – тотальне безробіття та обезлюднення. 
У колишньому колгоспі імені Пархоменка, що в Білому, працювало орієнтовно 900 осіб. Трошки менша кількість білівчан трудилося на промислових підприємствах Чорткова. Зараз у ПАП «Біла-Нива» працевлаштовані заледве… п’ятеро жителів села. Різницю відчуваєте? Тож бо. Аналогічна ситуація в інших селах Чортківщини. Люди не мають роботи, і це не просто слова. Зрозуміло, що на даний час будь-якому фермеру не потрібно тримати сотню механізаторів. Тепер один тракторист виконує завдання за двадцятьох. Але якби у господарствах існувало тваринництво та переробка, то й робочих місць побільшало б. Тваринництво, як галузь, у нас зникло взагалі. Кажуть – не вигідно. Можливо, що й так. Аграрії не отримують стимулу від держави. А держава цим й не дуже занепокоєна. Урядовим чиновникам куди простіше закупити м'ясо ВРХ, приміром в Аргентині, «наварити» на цьому файний «гонорар», аніж дбати про вітчизняного товаровиробника. Ніхто вже не сапає вручну цукрові буряки та не вирощує тютюн. Тому, звісно ж, відпала потреба в організації рільничих ланок. Це по-перше. По-друге, теперішні «папи», на відміну від колишніх голів колгоспів, майже не переймаються проблемами селян. Для них головне – це прибуток. Разом з тим, від них почастішали нарікання, що зараз важко знайти доброго тракториста, бо ж не посадиш пияка на трактор Джон Дір вартістю 5 мільйонів гривень. З цього приводу слушною є підказка одного знаного аграрія, що треба не лише вирощувати хліб, а й «вирощувати» кадри на селі. 
Вимагає кращого й саме ставлення до працівників. Особливо це актуально у солідних аграрних компаніях, які обробляють десятки тисяч гектарів землі. Для власників цих агрохолдингів простий роботяга – ніхто. З ним ніхто не рахується, на нього ніхто не звертає уваги і його будь-коли можуть звільнити з роботи. Найчастіше від клерків цих компаній можна почути: «Не подобається – заяву на стіл». І люди йдуть з одного місця на інше. А хто вже повністю розчарувався – збирає чемодани і їде за кордон. Там ставлення не ліпше, зате хоч більше платять. Є за що терпіти.
З огляду на зазначене, наші села чимраз швидше порожніють. Основні причини: висока смертність, низька народжуваність та еміграція. Населення Чортківщини вимирає від недуг та від того, що не спроможне придбати дорогі ліки. Люди отруюються хімічними добавками, барвниками, емульгаторами та іншою заразою, що є у продуктах харчування. На здоров’я впливає й радіоактивне забруднення земель Чортківщини. Назагал маємо онкологічні, серцево-судинні захворювання, ураження нервової системи, порушення обміну речовин, розвиток імунодефіциту тощо. Через низьку платоспроможність ми не можемо повноцінно відпочити та оздоровитися на курортах і в санаторіях. Страшно подумати, що буде через 10-15 років, коли старше покоління відійде у небуття. Страшно!
В Україні начебто існує заохочення народжуваності. Проте створюються умови щоби українців народжувалося менше або ж вони народжувалися з патологіями. У нашому районі є такі села, де за рік появляються на світ хіба що кішки і щенята. Тому не дивно, що там є школи без учнів та будинки без жителів. 
Дуже багато наших співвітчизників виїжджають за кордон на роботу та у пошуках кращої долі. У Чортківському відділі Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області стоять такі черги, мов за хлібом у блокадному Ленінграді. Найгіршим є те, що покидають Україну в основному молоді люди. Багато з них мають намір оселитися в країнах близького і далекого зарубіжжя. Вони просто не бачать перспективи подальшого життя у себе на батьківщині. А це вже зовсім кепські справи. Якщо ця тенденція продовжуватиметься, то незабаром на нашій прабатьківській землі господарюватимуть вихідці з Китаю чи Бангладеш. Вас влаштовує таке «світле» майбутнє дітей, онуків та правнуків? Якщо так, тоді мовчіть і зоставайтеся далі покірними рабами єврейсько-олігархічних кланів.
Загальні проблеми міста Чорткова в аналогії співвідносні сільським. Однак міські жителі мають додаткові клопоти пов’язані із водопостачанням, загазованістю повітря, зонами відпочинку, ремонтом та обслуговуванням багатоповерхових будинків тощо. Стосовно зазначеного у місті вже є певні напрацювання. Однак є питання щодо ефективності використання коштів міської громади. Також є низка нарікань за забудову відпочинкових зон, спорудження гідроелектростанції на річці Серет, збільшення ставок податків для малого бізнесу, хаотичне паркування легкових автомобілів у центрі міста та інше. 
У цій публікації окреслено лише найважливіші критерії нашого співіснування. В подальшому ми деталізуватимемо факти та спільними зусиллями шукатимемо шляхи вирішення наболілих питань. Єдине прохання: не будьте пасивними спостерігачами, коли вершиться доля України, а відтак наша з вами доля. Все ще у наших руках. Поки що.

Михайло Опиханий

   

Немає коментарів:

Напишіть свою НОВИНУ

Назва

Електронна пошта *

Повідомлення *