Ось знайшов фотокопію листа свого прадіда до журналу "Сільский господар" який опублікували в далекому 1929 році.
Більшість проблем залишилися не вирішеними
Текст листа в оригінальній версії:
Біла дня 14. 14. 1929ДАЙ БОЖЕ ЗДОРОВЛЯ ГОСПОДАРЮ — РЕДАКТОР!Коли я вичитав що ви будете поміщувати листи господарів-пра ктиків, хочу на сю тему написати пару своїх слів. Як вибухла світова війна, пришилося мені переживати поза границями нашої Галичини. Чоловік вандрував по Тиролю, по Австрії, по Чехах, по Карпатах, по Мадярщині, по широшій Україні та приглядався життю й буттю інших народів. Я думав, що як поверну домів, то я той наш поганий устрій господарки знищу до тла, а заведу новий. Та ба! До тепер змінив я мало і мало чим ріжнюся в господартсві. Так як було в мене перед війною, так є й тепер. Причини такі:І. Ми не маємо добрих доріг, де можнаб їздити коровами як на Чехії.II. Ми провадимо господарку на сліпо без жадного знання, бо у нас нема господарських шкіл; викладів, що наші агрономи уладжують то лишень свідоміші слухають а темніші зовсім ні, бо що темному по світлі, коли він звик все в пивниці. Отож школи нам треба найскорше, бо школа помоглаби розуміти ціль викладів.III. Нами ніхто не опікується, а держава не приходить нам з поміччю, так як я бачив це на Чехах.Ми не маємо фондів на поправу своїх господарств, не маємо рільничих банків на сплату довготермінову. Векслевий кредит на 6-мі сячний речинець не є жадна поміч для господаря. Це хіба руїна.IV. Найгірше лихо є то, що ми ходимо одинцем і ми господарі не є зорганізовані. Всі професії мають свою організацію почавши від найвищого урядника до найнищого шевця, лише ми ходимо одинцем. Тут початок нашої нужди: кождий хіба мені признає, що в неорганізіванім селі не можна навіть рова викопати і мишей винищити, бо оден тягне до ліса, а другий до біса.Вивези на торг свиню, то з тебе різники сміються, а сусід просить щоб були ласкаві й купили за пів- дурно. Цеж ліцитація не торг. Маю досвід зі світової війни, що господарські продуки побили всі інчі. Як я перебував у Відні, то за кавалок „комісьного“ (військового Ред.) хліба міняли золоті перстені, кульчики ітп.,V. Нас не поважають, не дають господарських прав, з нами не числяться. Оттут вина нас самих. Нам треба собі це вибороти. Ми мусимо бути зорганізовані в господарські товариства, а кождий господар мусить читати господарський часопис, щоби знав ціну своїх продуктів а не так, як дотепер питався Мошка по чому яйця, а почому збіжжа.Отже треба закладати кружки „ Сільського Господаря", копоеративи і бодай дрібно позичкової каси, бо то є оден вихід з нашого критичного положення. Як це зробимо, то вже про алькоголь і про інших ворогів, котрі нам шкодять поговоримо опісля.З поважаннямПАВЛО ПРОВАЛЬНИЙ Селянин в БІЛІЙ к. Чорткова
Роман Провальний
Немає коментарів:
Дописати коментар