Святий Петро (до хрещення — Симон) — брат апостола Андрія Первозванного. Спочатку він жив звичайним життям, разом із братом рибалив. Але настав день, коли Андрій Первозванний, який першим почув заклик Ісуса Христа, привів до Сина Божого і Петра. І Петро став одним з перших дванадцятьох апостолів Господа. Під час своїх мандрів Ісус якось запитав учнів, за кого люди його визнають і за кого визнають його учні. Відповіді були різні, але жодна з них не була близькою до істини. І лише учень Петро сказав: «Ти — Христос, Син Бога живого». Христос сказав у відповідь: «Блаженний ти, Симоне, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але мій небесний Отець».
Саме йому Ісус Христос по закінченні Таємної вечері напророчив, що Петро зречеться тричі Господа ще до того, як заспівають півні. Так і сталося, як сказав Син Божий: Ісуса Христа схопили, а Петра, який назирці пішов слідом, упізнали люди. Він тричі зрікся Господа, та ще й заприсягся, що не знає Ісуса. Ці три страшні зречення були «анульовані» лише після вознесіння Ісуса Христа, який наділив Петра пастирською владою. Від цього моменту й почалася проповідницька діяльність Петра в країнах Сходу.
На відміну від апостола Петра, святий Павло не був знайомий із Ісусом Христом за життя й не був у числі його перших дванадцятьох апостолів. За походженням він був із багатого римського роду, заробляв на життя тим, що виготовляв намети. Павло спочатку ненавидів перших християн, оскільки був відданий іудейській вірі, навіть брав участь в арештах християн у Єрусалимі та побитті первомученика Стефана, Одного разу він відправився в Дамаск з метою переслідування християн, але дорогою побачив чудесне світло з неба, від якого впав на землю й осліп. До того ж, за церковними переказами, тієї ж миті він почув голос з неба, який докоряв йому переслідуваннями Бога. Це був вирішальний момент у житті Павла. Зір йому повернув своїми молитвами християнин Ананія, і Павло прийняв хрещення та почав проповідувати християнство в Аравії, Дамаску й ін. Багато чудесних зцілень подарував він невіруючим язичникам, його навіть почали вважати богом і хотіли принести йому жертву.
Тоді царював імператор Нерон. Почавши як правитель досить мудрий і моральний, він, за свідченням істориків, швидко заплутався в політичних інтригах, піддався впливу своєї палкої, неприборканої вдачі та занадто багатої фантазії. Після страшної пожежі в Римі почалися масові страти невинних людей, у першу чергу прибічників християнської релігії. Нерону дуже не до вподоби були перші в історії людства християнські твори. А саме в ті роки були складені перші Євангелія чотирма апостолами. Силою слова й духу переконував людей в істинності християнської віри і святий апостол Петро, створюючи свої послання. Два послання до християн залишив після себе святий апостол Петро, а апостолу Павлу належить один із найважливіших для християн творів — Книга дій апостольських.
І Петра, і Павла було схоплено за проповідницьку діяльність і страчено в 76 році.
За народними віруваннями, до обов’язків цих святих уходить слідкувати за своєчасним збором урожаю, можливо, тому, що день цих святих апостолів збігається з початком жнив у більшості регіонів України:
Святий Петро за плугом ходить,
Святий Павло воли водить…
Заздалегідь перед днем святих Петра і Павла люди за старих часів дуже ретельно готувалися, зокрема білили хати, прибирали і на подвір’ях, і всередині осель. Зранку побожні люди святково вдягалися й обов’язково йшли до церкви. Існує стародавня легенда про святого Петра й Господа. Якось саме цього дня йшли вони землею, оглядали, хто з людей чим зайнятий. І побачили двох дівчат — одна жито жне, а інша спить під копою — і двох парубків — один у полі працює, а другий під возом у холодочку дрімає.
Подумали святі й вирішили попарувати молодих людей, але так, щоб обидві пари з голоду не померли: працьовита дівчина дісталася лінюхові, а ледача — роботящому хлопцю. З тих пір, мовляв, так і повелося: чоловік і жінка в сім’ї одне одному протиставляються за ступенем працьовитості.
За християнським віруванням, Петро й Павло є також захисниками свійських тварин. Тому цей день здавна вважався святом пастухів. Оскільки корів випасали переважно підлітки, то найпишніше празникували на Петра й Павла діти. Матері вдосвіта випікали та пригощали всіх знаменитими українськими мандриками. Мандрики — це вельми смаковиті пиріжки, виготовлені з сиру та сметани. З цього приводу існує цікава легенда. Начебто, мандруючи в цей день, Петро і Павло (вони взагалі полюбляли мандрувати світом) присіли в обід під деревом, щоб перепочити, і задрімали.
Тим часом непомітно підкралася зозуля, розв’язала їхню торбинку й витягла звідти мандрику. Але коли почала їсти, то одразу ж вдавилася. Отож і мовиться: «На Петра-Павла зозуля мандрикою вдавилася». Це прислів’я пов’язане з тим, що з цього часу птаха перестає кувати. Вигонячи в поле корів, пастухи брали із собою лише мандрики. Посередині толоки вони викопували «Петра» — так називали місце колективного обіду.
На пагорбі, щоб видно було тварин, рили квадратні канавки такої глибини, щоб можна було спустити в них ноги. Землю скидали поруч на купку й прикривали дерном. Середину обкопаного місця, яке правувало за стіл, застеляли скатертиною й викладали їжу. В обід на толоку приходили батьки з подарунками. Всі сідали за колективний обід, смакуючи ласощами і частуючи одне одного. Так тривало до самого вечора. Пастухи розповідали цікаві історії, співали пісень і бавилися в різні ігри. Корів у цей час доглядали батьки. Надвечір підлітки плели віночки з живих квітів і прилаштовували тваринам на роги. Перед тим, як вертатися додому, починали трубити в дуди, виготовлені з коров’ячих рогів. Ними оповіщали селян, коли виганяли череду в поле. Юних пастухів зустрічали всім селом. Цей звичай зберігся й дотепер у багатьох селах Прикарпаття та Карпат.
Женучи череду додому, діти співають спеціальні пастуші пісні, які тут називають латканками. У всіх місцевостях України поводились з худобою дуже добре, ласкаво, дбали, щоб вчасно нагодувати, напоїти, почистити хліви і худобину скреблом. Недарма й складено стільки пісень про худібку, стільки приповідок. Є досить цікаві нагадування-вірування: «Коли корова розстелюється, не можна нічого з дому позичати, бо буде теля ревіти»; «Коли перший раз пастух жене корову в поле, то треба роги лозиною пов’язати, щоб були міцні»; «Коли пастух вперше йде з коровами в поле, то треба взяти зварене яйце, щоб всі були напашеними цілий рік і круглими, як яйце» тощо.
Найчастіше головною причиною нашої неуважності до церковної історії є звикання до того, що кожне свято сприймаємо, як повторення чогось, що уже було, як буденність. Багато свят, на жаль, стали для нас просто певною відміткою часу, як от день вшанування пам’яті святих первоверховних апостолів Петра і Павладля переважної більшості пересічних людей означає в першу чергу закінчення Петрового посту — апостольського посту. І самі постаті величних мужів якось непомітно ховаються за можливістю, не порушуючи уже церковного уставу, приступити до скоромної їжі.
Та, слава Богу, сучасність дає нам можливість не втратити зовсім усвідомлення значення святих апостолів у церковній історії. Ось зовсім недавно під час розкопок під одним із сучасних офісів у житловому районі Риму були знайдені, можливо, найдавніші в історії християнства іконографічні зображення святих апостолів Петра і Павла. Фахівці датують цю знахідку четвертим або початком п’ятого століття. Ікони прикрашали відносно невелику гробницю заможної римлянки і, через відсутність руху повітря, за віки вкрилися шаром порошкоподібного вапняку. Сучасні методи реставрації дозволили відновити первісний вигляд фресок, не пошкодивши їх, що само собою надає їм великої археологічної та історичної цінності. Таким чином, наукове відкриття пробуджує зацікавлення життям і трудами святих апостолів сучасне суспільство.
Та набагато більш цінною для сучасних християн жертовна дорога християнського життя апостолів.
Значення апостолів Петра і Павла для Святої Церкви було завжди вагомим, їх шанування починається, фактично, від часу їх смерті. Поховання святих первоверховних апостолів у Римі були добре відомі всім християнам, вони були місцями шанобливого поклоніння. Блаженний Ієронім Стридонський каже: «Коли я ще юнаком учився в Римі, то зі своїми ровесниками, зазвичай, в неділю ходив я на гроби апостолів і мучеників». Вшанування їх стає загальним у IV ст. у Східній і Західній Церквах. Імператор Костянтин Великий збудував у Константинополі величний храм на честь дванадцяти апостолів, де його і поховали.
Найдавніші церковні календарі вже містять вказівку про святкування на їх честь. Спочатку не всі Церкви святкували пам’ять святих апостолів Петра і Павла однаково. Календар Фурія Філокала з середини IV ст. вшановує пам’ять Петра і Павла 29 червня. Сирійський календар 411 року 28 грудня зазначає: «Павла і Петра, верховних апостолів». Подібно і у грузинському місяцеслові їх свято припадає на 28 грудня. Антіохійський місяцеслов IV ст. містить вказівки святкувати пам’ять святого Петра 28 червня, а святого Павла — 29 червня. З проповіді на день пам’яті святих апостолів Петра і Павла святителя Софронія, патріарха Єрусалимського довідуємося, що четвертий день після Різдва Христового в Єрусалимі був присвячений цим двом апостолам, їх празник у Римі в V ст., як свідчить папа Лев I, мав навіть восьмиденне післясвято.
Визначні Отці Церкви, як святий Іоан Золотоустий, блаженний Августин, святитель Амвросій Медіоланський та інші залишили нам чудові повчання в честь святих апостолів Петра і Павла. Найбільше проповідей на їх честь має святий Іоан Золотоустий. «Рим має двоє світлих очей, — каже він, — це тіла тих святих апостолів. Не так ясне небо, коли сонце розливає свої проміння, як світле місто римлян, що освітлює всі кінці всесвіту тими двома світилами». «О, блаженна двійце, — говорить він в іншому повчанні, — що вірно вловила душі всього світу! Петро — початок правої віри, великий священновершитель Церкви, наставник християн, скарб вишніх сил, апостол, наділений честю самим Христом. Павло — великий проповідник правди, похвала вселенної, небесний чоловік і земний ангел, слава Церкви; орел, що вознісся до неба, ліра Святого Духа… Павло й Петро — церковні світила, котрі щоденно просвічують Церкву, скарбники Святого Духа, просвітителі вселенної, посуди благодаті, тлумачі Святої Тройці, пояснювачі Божественного Слова… Стовпи Церкви, великі світильники вселенної».
Святий Амвросій Медіоланський у день Петра і Павла навчає: «Цей день, браття, усім нам і всьому світові добре знаний, бо сьогодні пам’ять святих Петра і Павла, їх свято не може вкритися ні в одній частині світу». Блаженний Августин в одній із своїх проповідей в честь апостолів каже: «Хоча з передання знаємо, що вони не загинули в один час, та все-таки пам’ять обох звершуємо в один день, тому що апостол Павло на один рік пізніше загинув того самого дня, у який Петро із пут тіла переставився у світ ангелів».
На основі проповідей святого Іоана Золотоустого службу на цей святковий день уклали святі Андрій Критський, Іоан Дамаскин, Косма Маюмський та інші. Головний зміст служби празника Петра і Павла — це значення апостолів для Христової Церкви, їхня ревність, присвячення життя й жертовність. В одній із стихир малої вечірні свята первоверховних апостолів читаємо: «Петре, осново апостолів, каменю Христової віри, християн начало… Павле, проповіднику народів, опікуне християн, світильнику вселенної, голосні уста Христа живого Бога… Петре, верховний ученику; Павле, взірець апостолів».
На хвалітних стихирах утрені Свята Церква закликає всіх вірних прославляти верховних апостолів та радісно святкувати день їх пам’яті: «Настав для Христової Церкви визначний празник апостолів, який вимолює спасіння нам усім… Радуйтеся, світильники для тих, що в темряві, ясні зорі духовного Сонця. Радуйтеся, Петре й Павле, непорушні основи божественних наук, друзі Христові, дорогоцінні сосуди, прийдіть невидимо поміж нас і наділіть надприродними дарами тих, що піснями славлять ваше свято».
Наступного дня після вшанування пам’яті святих апостолів Петра і Павла східна Церква згадує пам’ять усіх Христових апостолів. У повчанні на цей день святитель Іоан Золотоустий ось так славить святих апостолів: «Ви — непохитні стовпи правдивої віри, слава Церкви, скіпетри царства… Тут Петро навчає Рим, там Павло проповідує світові. Андрій навчає мудреців Еллади. Симон приводить варварів до Бога. Фома хрещенням вибілює ефіопів. Юдея шанує престол Якова. Олександрія припадає до трону Марка. Лука й Матфей пишуть Євангелія. Іоан тайнознавець, як за життя, так і по смерті має у своїй опіці Ефес. Варфоломій учить лікаонійців стриманості… Всі безнастанно чинять усім і всюди добродійства. Самі їх останки і в гробницях безсмертні. Тепер вони слуги, а потім засядуть як судді світу».
Постійно підтримувані благодаттю Святого Духа, Святі первоверховні апостоли Петро і Павло навертали до Христа тисячі людей, змушували мовчати уста мудреців тодішнього світу, хвилювали й підкоряли своєю проповіддю людські серця. Вшановуючи їхні труди і подвиги в поширенні Христового вчення, ми — послідовники їх у вірі молитовно і літургійно святкуємо їх пам’ять щороку 12 липня. Наполеглива праця породжена безумовною вірою і впевненістю в вченні, що вони проповідували — ось основна риса діяльності цих двох святих мужів.
Згадаємо, скільки бід і скорбот зазнали Первоверховні апостоли несучи світові Благу вість про Христа Розіп’ятого і Воскреслого, що дарував спасіння. «Я думаю, — пише св. апостол Павло до коринф’ян, — що нам, посланцям останнім, Бог судив бути ніби засудженими на смерть, бо ми були видовищем світові,.. терпимо голод і спрагу, і наготу і страждаємо, і поневіряємось,.. лихословлять нас, ми благословляємо… ганьблять нас, ми благаємо: ми, як сміття для світу, як порох, що усі топчуть донині» (1 Кор. 4, 9–13). Святий апостол Петро виявив свою любов і відданість Господу ще в дні земного життя Спасителя. До покликання свого на труди апостольські він носив ім’я Симон і жив у галилейському містечку Вифсаїді. Господь же назвав нового учня Кифою, що означає арамейською мовою «камінь», «скеля». У грецькій мові цьому слову відповідає «петрос» або «петра». Відтоді новонавернений апостол зробився палким послідовником Христовим, Його учнем і постійним супутником.
Самовіддана любов до Христа відкривала Петрові Божий Промисел. Він перший сповідав Ісуса Сином Бога Живого (Мф. 11, 16). Почувши новину після Воскресіння Господа, він перший біжить до гробу Христа, а пізніше говорить Йому: «Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе» (Ін. 21, 16). Після зішестя Святого Духа Петро першим серед апостолів почав голосно проповідувати віру в Христа, і багатьох людей-язичників та юдеїв навернув до християнської віри. Апостол Петро, як мученик, закінчив на хресті своє життя, кров’ю засвідчивши відданість слову Христа.
У всій історії Вселенської Церкви навряд чи знайдеться інша людина так відома християнському світу, як святий Павло. До покликання на благовісницьке служіння він носив ім’я Савл та був ревним охоронцем фарисейських законів. Сам Христос переродив його з «ветхої» і зробив «новою» людиною та просвітив його світлом істини. І від цього часу не стало Савла, а з’явився Павло — цей «обраний сосуд Божий» і другий Первоверховний апостол.
Своє апостольське служіння Павло проводив під безпосереднім і явним керівництвом Божим. «Сповіщаю ж вам, браття, — пише апостол галатам, що Євангеліє… я прийняв… і навчився не від людини, а через одкровення Ісуса Христа» (Гал. 1, 11–12). Великою була могутність проповіді апостола, він добре потрудився для поширення віри Христової. Апостол Павло особисто не бачив Христа, не був серед учнів за Його земного життя, але своїм просвіченим, ясним і багатогранним розумом назавжди визнав, що Христос — це дійсно обіцяний Месія, котрий прийшов спасти увесь рід людський, і хто у Христі, той нове творіння, нова людина. Апостол Павло теж сподобився вінця мученицької смерті, хоча на відміну від апостола Петра його не розіп’яли, а як римському громадянинові відсікли голову мечем.
Великою була нагорода Первоверховним апостолам ще за часів їх земного життя. Святий апостол Петро був удостоєний стати свідком найважливіших подій в житті Христа-Спасителя — Гефсиманської молитви і Божественної слави на горі Преображення. А святому апостолу Павлу було дано бути піднятим до третього неба, за його висловом, до раю, де він чув невимовні слова, котрих людина не в змозі й переказати.
Перед нами люди, які своїм життям вчать нас: якщо згрішив — то покайся, якщо потерпів падіння — то вставай, виявив слабкодухість — зміцнюйся надією на Бога, віруй в Нього, люби Його. І такий шлях праведного життя у Господі нашому Ісусі Христі і приведе нас до наслідування життя вічного.
Слово апостол з грецької перекладається як посланець. Всі ми послані Богом в цей світ, щоб осягнути вічну правду і істину і свідчити про неї своїм буттям і життям, тобто жити згідно Божих заповідей та божественного закону. В цьому нехай нам допоможуть святі первоверховні апостоли.
Немає коментарів:
Дописати коментар